Заснування села Карнаухівські Хутори належить до першої половини XIX столітті. Першими його поселенцями були вихідці з села Карнаухівки (тепер — частина міста Кам ‘янського).
Село Миколаївка було засноване у 18 столітті запорізькими козаками[2]. Інтенсивне заселення села пов’язане з переселенням сюди вихідців з села (нині місто) Кам’янського наприкінці 19 ст.
Станом на 1886 рік на Карнаухівських хуторах Діївської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 633 особи, налічувалось 111 дворових господарств, існувала православна церква[3].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1246 осіб (573 чоловічої статі та 673 — жіночої), з яких 1235 — православної віри[4].
Станом на 1923 рік у селі Миколаївка мешкало 1495 осіб[5].
У 1929 році створюються колгоспи: у Миколаївці — «Дзержинець», у Василівці — «Червона Армія», у Карнаухівських Хуторах — «Ворошилівський» та «Переможець»[6].
Населення сіл вороже зустріло колективізацію. Навесні 1929 року в Миколаївці та Карнаухівських Хуторах спалахнули «бабині бунти»: жінки відбирали худобу й сільгоспінвентар[7]. Документ ДПУ від 14 березня 1930 року свідчив:
« Миколаївка. Приступили до практичної роботи. Засіяли 17 десятин. Настрій селян змінюється, але робота йде кволо. Відвертих виступів у полі нема.
Карнаухівські хутори. Маються факти окремих виступів бідняків, які загітовані куркульнею і не бажають сіяти колективно, особисто жінки. Були випадки забирали суспільних коней.
Василівка. О 3 — й годині вночі представник Райвиконкому заарештував 3 куркулів, щоб із’яти та вів їх до Сільради, але в той час коло Сільради зібралося вже багато людей, як відбили заарештованих, а уповноважених закрили в кімнаті голови сільської ради та стояли навкруги с/ради. Заарештованого голову с/ради селяни підвели до телефону, щоб викликав Райвиконком для пояснення. Побили всі вікна в сільраді. По розмові з головою с/ради Карнаухівських Хуторів т. Гаркушею виявилось, що експортники хотіли побити уповноважених, але їх удалось стримати. Коли підходили до сільради то чули як селяни кричали: «Чого до нас прислали Осаду?» (Уповноваженого Райвиконкому)[8].
«
Населення масово покидало села, тікаючи на заводи до Кам’янського та Дніпропетровська.
У 1932 році за невиконання плану хлібозаготівель колгоспи всіх трьох сіл були занесені на «чорну дошку»: на колгоспи та селян були накладені великі штрафи м’ясом. Села зазнали великих втрат від Голодомору. Як свідчив мешканець Миколаївки Володимир Іванович Федоряк:
« В Кархуторах 7 кладовищ. Восени бур’ян впаде (на кожному з них) побачите братські могили. Ховали у кургані щонайменше 30 чоловік. За виключенням розкуркулених вивезених в Сибір, можете називати всі сім’ї — або хтось вмер, або всі.[9] «
За свідченням мешканця Миколаївки Дрозденка Гавриїла Пилиповича:
« помирало багато. Десь на нашій бригаді (а у колгоспі було 3 бригади — усього 3000 чоловік з лишнім) до сотні. А по селу до п’ятсот.[10] «
Загалом встановлено імена щонайменше 100 жителів села, які померли під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років[11].
